Мій Solana Summit у Белграді 2026: найцікавіше відбувалося поза сценою

До останнього тижня серпня Solana жила для мене за екраном: валідатор, який треба тримати в тонусі, дашборд, який треба вести, стрічка, яка ніколи не спиняється. А потім я опинився у Sava Congress Center у Белграді з 2 500 людьми в одній будівлі. Я приблизно уявляв, чого хочу від цих двох днів. Але не думав, що це буде настільки легко.

Я їхав переважно задля нетворкінгу. І однаково почав із головної зали.

Я їхав у Белград, аби зустріти нових крутих людей і побачити зсередини, як відбуваються подібні заходи. Такий був задум. Але почав однаково з головної зали, адже саме там роззираєшся, бачиш, хто взагалі приїхав, і ловиш настрій першого ранку.

Чому це виявилося легше, ніж я думав

Себе я б не назвав надто комунікабельною людиною. Я не з тих, хто в переповненій залі просто підходить до незнайомця й починає розмову. Тож чесно: я готувався, що нетворкінг забере в мене сили, нерви й купу вимучених перших фраз.

Одначе не забрав майже нічого. У всіх у тій будівлі вже був спільний контекст, а це знімає найважче в знайомствах: не треба пояснювати з нуля, чим ти займаєшся, і не треба доводити, чому це взагалі цікаво. Розмови зав’язувалися самі собою, автоматично й максимально природно. У плані комунікацій не було жодної напруги – самі тільки теплі емоції.

Я не шукав якоїсь прихованої події десь за лаштунками. Просто знадобився час, аби помітити: розмови, заради яких я приїхав, уже точилися навколо – у залі, в коридорах, між сесіями. І долучитися до них виявилося простіше, ніж я думав.

Чим саміт є насправді

Програма – це не сама подія. Програма – це причина, чому всі опиняються в одній будівлі, в один час, зі схожими ідеями у головах. А сама подія відбувається в проміжках: у черзі за кавою, у коридорі біля другої сцени, у ті п’ятнадцять хвилин перед початком сайд-івенту – і на самому сайд-івенті, власне кажучи.

Те, що онлайн-середовище дати не може

Онлайн-екосистема зводиться до аватарок, нікнеймів, тредів і ціни. Кожен тут або позиція, або думка. Ти звикаєш читати людей крізь дуже вузьку щілину й час від часу помиляєшся.

Наживо ця щілина стає дверима. За якісь двадцять секунд розумієш, чим займається людина – з того, що вона перепитує, і з того, чи стає конкретною, коли конкретним стаєш ти. Довіра набувається так, як у листуванні не буває: те, на що пішло б три тижні обережних повідомлень, стається за чотири хвилини за столом.

Був і другий ефект, до якого я точно не готувався. Тримати інфраструктуру й писати гайди – це тиха самотня робота: моніторинг, оновлення, правки, фікси. Здебільшого її не видно, і оплесків за неї не буває. Легко забути, що на тому кінці взагалі хтось є. А потім зустрічаєш людей із таким самим сетапом, які ловили ту саму проблему о третій ночі, які читали те, що ти писав. Абстракція розсипається на живих людей, і робота після цього виглядає інакше.

Зроби селфі й напиши у діректі. Після хорошої розмови люди обмінюються контактами, кидають коротке «це я, такий-то, роблю те-то» в DM і фотографуються разом. Селфі не для стрічки: воно щоб через тиждень згадати, з ким ти насправді говорив, коли всі імена вже змішалися.

На другий день я вже не картав себе за пропущені сесії. Виступи запишуть. Людину, яка стоїть перед тобою, – ні.

Визнач, по що ти їдеш

Ходиш по залах – і бачиш, що люди проживають ці два дні зовсім по-різному. Хтось знімає, бере інтерв’ю, фіксує кожну хвилину. Хтось просто розмовляє. Багато хто робить і те, і те – залежно від того, хто перед ним.

Тут немає правильного варіанта, усе залежить від людини та її задач. Важливо мати власну відповідь на одне питання ще до приїзду: по що я їду? Моя була проста: познайомитися, завести друзів і зсередини побачити, як узагалі влаштований саміт. Усі три пункти закрив – тому й не почуваюся так, ніби щось проґавив.

Що б я порадив тому, хто їде вперше

• Переглянь програму заздалегідь і познач те, що справді твоє. Не лише виступи – сайд-івенти теж. Їх навколо саміту багато, і вибрати наперед куди легше, ніж вирішувати на місці, коли ти вже виснажений.
• Обери кілька виступів і спокійно пропусти решту. Уміння пропускати – це, по суті, весь навик. Записи нікуди не подінуться.
• Підготуй одне речення, а не пітч. У мене було так: «Тримаю валідатор і пишу про Solana простою мовою». Хороша перша фраза закінчується зустрічним питанням, а не пошуком шляху до втечі.
• Питай, на чому людина зараз застрягла. Найкраще питання на будь-якій конференції: одразу проскакуєш small talk, тобі справді цікаво слухати, а іноді ще й можеш допомогти.

То чи варто було їхати?

Однозначно так – і на простому рівні все вийшло рівно як планувалося. Я їхав знайомитися з людьми й побачити саміт зсередини. Саме це ці два дні мені й дали.

Але ще є й рівень емоційний. Ось тут усі мої очікування були перевершені: високим рівнем організації заходів, гостинністю Белграда і крутістю людей, яких я зустрів.

Чого я не планував – це другої частини. Того, як змінюється відчуття власної роботи, коли екосистема перестає бути набором акаунтів і стає людьми. Я повернувся з розумінням, що за нікнеймами, які я читаю щодня, стоять люди, зацікавлені в тому, щоб усе це працювало, не менше за мене. А в цьому переконуєшся лише тоді, коли знайомишся з ними особисто.

Тепер, коли писатиму про валідаторів чи пояснюватиму комусь стейкінг, за цими текстами стоятимуть конкретні люди й розмови з Белграда, а не безликі нікнейми. Дивна річ, щоб привезти її з дводенної конференції. І водночас найкорисніша.